Писалося про виболіле, бо від учителя таки залежить...

Публікація у "Педагогічній пресі"
http://pedpresa.ua/174367-dumky-na-temu-z-metoyu-bez-ilyuzij-svidomo-provokatyvno-tavtologichno-ironichno-bolyache.html

Знову про учителя...

      Я стала вчителькою завдяки й усупереч декому з моїх учителів. А зараз "озлоблююся" завдяки нашим ЗМІ ( стільки сюжетів про учительське протизаконня-свавілля) і всупереч моїм учням (стільки слів про улюблену вчительку - мене :) )!

   Років 15 сама собі дорікала, навщо за це взялася : це ж не моє! Я - співрозмовник, виховник, моралізатор... А тут учити того, у чому сама бачу менше сенсу, ніж наказує навчальна програма!
    За наступні років 5 змирилася: нема вибору! Бо кому потрібне те, що я вмію писати від душі і на замовлення;  я можу багато і якісно говорити-розважати-співати; я здатна смачно пекти-оформляти; я люблю витворяти руками усіляке файнюцьке барахельце?
   Останні років 3 дивуюся: невже вчителювання - моє покликання? Бо чому ж тоді ще й досі, після розуміння недоцільності ТАКОГО навчання, після вдалих спроб поширення власних словесно-дизайнових штучок, я залишаюся на ПОСАДІ вчителя?
    Сьогодні ставлю собі за мету з'ясувати: учителька я і все, чи зможу  змінити себе і довкілля на краще шляхом творення НОВОГО!
   Наразі насолоджуюся своїми "ялинками"...

Жити українською!

      Мова вже і зараз! Так мені 2 роки тому запраглося назвати свій блог... А тепер, як не дивно, відчула реальну загрозу. Тому мова вже і зараз... потребує і моєї "допомоги".
      2014 рік. Ще до війни.Ще до Небесної Сотні. Ще національне піднесення і єдність. Ще... можна і треба толерантно ставитись до  хоч російськомовних, але ж українців. 
      2015 рік. Уже Небесна Сотня. Уже війна - АТО.Уже росіяни зазомбовані.Уже знедолені біженці з Донеччини та Луганщини...
      2016 рік. Зараз перемир'я, алеж насправді війна триває. Зараз вшановуються Герої, але ж насправді жодного покараного за злочини. Зараз стільки говоріння про нашу українськість, але ж насправді російською мовою.
      Направду тішуся, коли довідуюся про людей, що усвідомили потребу, живучи в Україні, освоїти українську мову.Такі з'явилися і серед моїх приятелів. Але ж їх - одиниці! А Львів русифікується прискореними темпами, демонструючи заїжджим сіромахам запобігливу гостинність. А телебачення найцікавіші проекти пропонує мовою окупанта, в такий дивний спосіб недолуго борючись із російським продуктом.  А офіційні органи продовжують узаконювати двомовність, залишаючи чинною чужомовну документацію, дублюючи та поширюючи російською інформацію, приймаючи як норму офіційне спілкування  не українською мовою.
   Щоразу, відколи почала довідуватися  про долю української мови в історії, дивуюся, як ВОНА вижила! Дозволю собі яко вчитель і палкий шанувальник саме української порівняти мою мову з волошкою в житі: як не намагаються аграрії позбутися того синьоокого дива, а воно однаково проростає - одних тішить, інших дратує. Скільки не винищували, не забороняли, не зневажали, не "окультурювали" ту українську Україну, а ВОНА виживає!

  Але сьогодні обрано значно потужніший засіб руйнування підвалин української мови. Не заборона, бо тоді в нас прокидається  дух протесту. Не приниження, бо тоді ми наполегливо пишаємося. Не винищення, бо проявляється  жага відродження. Ідеться про так звану толерантність, що межує із елементарною байдужістю.
   Спершу треба зрозуміти причини, чому хтось "не може" говорити по-українськи: вони ж бо не мали потреби-змоги навчитися... Потім виправдати і поспівчувати: їм же тепер і так важко... Далі пробачити: ми ж українці! І врешті-решт яка різниця, якою мовою говоримо, головне, щоб людина була хороша! Але ж ХОРОША людина не спиняється в саморозвитку, а вдосконалюється, вчиться, дізнається, працює... А нам просто ліньки і байдуже!!! Навіщо заморочуватися і одним, і другим. Російськомовним українцям важливіше нині вивчати англійську - до Європи ж хочемо! Носіям української простіше не нагнітати, та ще й приємно похизуватися яким-не-яким володінням російською, мовляв, ми такі "інтелектуали" - мінімум дві мови знаємо! А як наслідок - суржик - таке собі ні те ні се...
   Хочу бути вартісною :) Хочу розуміти англійську, російську, польську, французьку,.. а ЖИТИ українською і бути ЩАСЛИВОЮ в Україні.
   
 

Порожній тюбик з-під пасти

                                                                 Сьогодні новий день
    Збита ситуація: досягла мети- робота нібито завершена - а що далі? А далі купа нових мет, які відкладалися, бо активно досягалася "найметніша" мета...
   Учитель МАЄ (нащось) атестуватися! Атестуюся... Вибрала своє "треба" - надрукувати навчально-методичний посібник "Синтаксис складного речення".
  Відкладала роботу до січня 2015, бо певна була, що основне уже напрацьовано: презентації до зазначеної теми назбирані - їх лише трохи підредагувати, і посібник готовий!
 Ага. Ага? Ага= та де там!!! Довелося 2 місяці ЦІКАВО, НАПРУЖЕНО, КАРДИНАЛЬНО, НЕДОСПАНО попрацювати - переробляла, викидала, додавала, вигадувала, адаптовувала, сумнівалася, плакала, розчаровувалася, іронізувала, обурювалася, дивувалася, сподівалася, нервувалася - витворила!!! Недосконало, але з почуттями... Не стільки науково,скільки пізнавально... Не зовсім системно, але барвисто...  Сподіваюся, хоч комусь цікаво.
   У чому суть? Мова  йде про спільну роботу вчителя та учнів старших класів.

  За підсумками повторення зазначеної граматичної теми учні 11-х ( 7-их гімназійних) класів отримують звичне на сьогодні завдання створити мультимедійну презентацію зі  6-10 слайдів. Здавалось би, у чім сенс, якщо Інтернет люб’язно надає послуги і щодо теорії , і щодо готовеньких прикладів? А ні, не так усе просто, позаяк обов'язковою умовою щодо ілюстративного наповнення було і залишається використання так званої лексичної теми, вибір якої абсолютно довільний , часто несподіваний, інколи малоприйнятний, зрідка “легкодоступний”,  однак  не обмежується жодним із чинників, окрім морального.    

  Інтернет-контент використано виключно з освітньою метою.  

  Дещо надмірна кількість і строкатість тематичних зображень та анімаційних елементів є виявом індивідуальності кожного з авторів і виправдовується додатковою можливістю доповнити й урізноманітнити завдання.

  Навчально-методичний посібник «Синтаксис складного речення», окрім друкованого варіанту, містить додаток-диск із готовими презентаціями і  може використовуватися як унаочнення до подання нової теми чи рефлексії на уроках синтаксису в 9 класі, як дидактичний та роздавальний матеріал в 11 класі, як основа для домашніх завдань чи зразок для тематичної атестації або додаткової творчої роботи.
"Синтаксис..." - наслідок зосередженої творчості, напівнаукової діяльності, делікатної критики, безоплатної допомоги! 

  Учора везла "результат"=посібник до ... місця призначення, жила думкою "віддати і забути"! 

  Віддала! Швидко, аж зашвидко!  І посібник, і почуття, й емоції, і сили, і душу - витисла останні краплини... пасти з тюбика. Додому повернулася... порожня! Забула...ся.

 Сьогодні згадала...ся. І повернулася до... хатніх проблемочок, до спілкування з рідними і друзями, до телевізора і соцмереж, до війни з весною, до молитви і планів на... сьогодні  - до життя!

  

Самостійна робота "по-швидкому"

Завдання самостійної роботи для п'ятикласників-гімназистів можна знайти ТУТ. Успіхів!

Як ніколи ( у моєму житті)

        Ну, так - літо минуло. Крапка!

Ну так же ж не буває:) Воно таки залишилося... у відеоматеріалах з фронту, у фотографіях з весіль, у спогадах зі Стрий-ріки... Не тому , що усі там були , а тому , що УСЕ ЦЕ БУЛО...
      Усе це залишається і  (дякувати  Богу за всі випробування, які нам посилаються, і за всі блага, які нам даруються), продовжується! Таке життя...
     І припиняємо обурюватися , жалітися, звинувачувати... Не тому , що ніхто не винен , усі винні , крім нас, чи ми самі в усьому винні, а тому, що  вартує шукати шляхів до зміни ситуації на краще або змиритися зі ситуацією. Пам'ятаєте тривіально-сакраментальне :" Не можеш змінити обставини - зміни ставлення до них".
Правда, цього мені ще вчитися, і вчитися , і вчитися:)
 
    1 Вересня ніколи не було святом для ЗВИЧАЙНОГО вчителя( про інші верстви населення України мовчу). Цьогоріч уперше прийшла до гімназії з полегшеним зітханням : "Оскільки Перше вересня У НАС є , значить  У НАС є  мир!!! " Чим не свято?
    До 13 вересня встигла забути, що було літо ( напружене і стабільне) , що є війна ( ще не гримнула у мої двурі, хоча залякала мій розум і розплакала мою душу), що буде холодно ( газу і  грошей бракує) ..., бо навалою пішли навчальні програми, планування, уроки, учні... невстигання, розчарування, хвилювання, забування - розпач!

   15 вересня за вікном знову сонце! Середина вересня, а тут сонце, сонце, сонце, 1 дощ, сонце, сонце, сонце, 0,05 дощу, сонце... Такого вересня ще не було у моєму 43-річному житті. От саме такого -З ВІЙНОЮ І СОНЦЕМ!
   Війна ніколи не буває цілком сподіваною( хіба якщо сам готуєш), передбачуваною( хіба якщо бавишся), чесною ( хіба якщо не серед людей), справедливою ( хіба якщо ЗАХИЩАЄШ СВОЄ).
Але якщо вона уже розпочата, то точно буде закінчена ! Коли і яким коштом-жертвами? Не знаю... Ніхто не знає, окрім Бога...(чи безумців?)

   Сонце ніколи не буває абсолютно ніжним ( бо гріє і пече), ясним ( бо має плями), вчасним (бо й місяця із зорями хочеться). Але те , що воно є зараз , у вересні, - це так несподівано доречно, приємно, позитивно... і бодай на якусь часинку рятує від проблем, уроків, війни...тут, у нас...

       А загалом я  - оптимістично налаштована фаталістка ( таку нішу собі придумала, зайняла і живу !)  Все буде так (ДОБРЕ), як має бути (ДОБРЕ), навіть якщо буде інакше (ДОБРЕ)  :)

   А тепер відоме :
*  так все не буде ( Соломон);
* за все воздасться (Святе Письмо);
* якщо хтось  запалює зірки на небі, значить це комусь потрібно ( Антуан де Сент-Екзюпері);
* все що не робиться , то до кращого (Народ).
 На оте ДОБРЕ , навіть якщо це диво,сподіваймося, до нього долучаймося, про нього дбаймо, за нього воюймо кожен, де і  як може, здатен, мусить, вміє,  хоче!

Виривається!

     Мізки забруднилися.
Що, порохом припали від невикористання? У-у.
Що, в болото залізли через відсутність цементованої доріжки? У-у.
Що, чорнилом захляпалися від учителювання? У-у.
     Забруднилися докорами сумління : татові прикро, що ми з ним по-різному бачимо політичні реалії, мамі прикро, що я визнаю, що помиляюся, але не поспішаю мінятися, синові прикро, що він мене засмустив, чоловікові прикро, що... ( ще не знаю), учням прикро, що оцінки не такі, колегам прикро , що оцінки аж такі, а в них не такі,  а мені прикро, що їм усім через мене прикро - комплекс провини забруднив мені мізки - тепер знову спина болітиме ( це комплекс провини так про себе знати дає), а ще хочеться поплакати, а не плачеться : сльозинка в горлі опинилася  і говорити не дає  - хіба друкувати можу...
  А, то просто треба під душ -вимити мізки!!!

     Знову скобоче в долонях - цього разу від передчуття неминучості ! Так , я оптимістично налаштована фаталістка:) Так, буде так , як має бути , навіть якщо буде інакше:)
  Хочу заснути, бо завтра ж буде новий день :)