Дощить...
Дощить!!! Так, що аж темно надворі, у домі, в душі*...Вітрить!!! Так, що аж лячно...
Ні, не надворі, бо так дощить, що нема як помітити вітру, хіба парасолі втікають:)
Ні, не в домі, бо так дощить надворі, що у домі затишно й тихо, якщо є індивідуальне опалення і мовчить телевізор:)
Ні, не в душі*, бо так дощить у душі*, що нема часу на бажане, потрібне, приємне, а виливається він (час) у нагальне, другорядне, буденне :(
Лячно лише у вікні : дерева так буйнолисто вгинаються! Дощ сів за швейну машинку і вчиться шити-вишивати, випробовує різні шви - стільки ниток намотав-нарвав-насмикав! - на латочках листя ,вікон, калабань...
А я так давно не вправувалася у шитті-вишиванні нитками, словами, думками...
Усе більше на готовеньке чуже зазираю .То сукня з магазину, то вишиванка з телевізора, то зошити від учнів, то міркування від подруги... З того користаю. Але й собі "розімнутися" кортить:) Ото надумалося-написалося... Іду кілька хрестиків на тканині намалюю, мо' дощити-вітрити перестане і стане СОНЯЧНО надворі, у домі, в душі*...
(Для філологів та учнів : усі тавтології свідомі та виправдані автором- мною:)
От люблю простір!!! Це моя знимка і моя земля :)
Немає коментарів:
Дописати коментар